Тхеквондо
є одним з найбільш популярних видів корейський єдиноборств. Самим
розповсюдженим у всьому світі є спортивний варіант цієї системи –
тхеквондо ВТФ, хоча існує і бойовий його різновид. У країнах Західної
Європи та Північної Америки звикли вживати термін «тхеквондо», але в
українській транскрипції більш коректніше вживати «тхеквондо». На
корейській мові tae – означае «нога», kwon – «кулак», do – «шлях». Таким чином, тхеквондо можна перекласти як «шлях ноги та кулака», або ж «мистецтво удару ногою та кулаком».
Самий популярний у світі стиль цього єдиноборства – спортивне тхеквондо ВТФ. Головним центром якого є Kukkiwon, що знаходиться у Кореї. Тхеквондо ВТФ є традиційним видом спорту у програмі Літніх Олімпійських ігор.
У
розвитку тхеквондо виділяють чотири хронологічні етапи: стародавні
часи, середні віки, новий час та сучасність. В стародавні часи у людей
не було ніяких засобів захисту,окрім власних рук та ніг. У результаті,
розвивався метод боротьби голими руками. Але з появою зброї люди
зберегли методи такої боротьби при виконанні релігійних ритуалів. У
відомому творі з військового мистецтва тих днів "Muyedobo-Tongji",
було написано ,що тхеквондо – «це основа воєнного мистецтва, яка
дозволяє вжити силу, використовуючи руки та ноги ,без зброї, у
будь-якій критичній ситуації». Ми бачимо, що тхеквондо з’явилося ще у
часи племінних співтовариств, що жили на корейському півострові. Знавці
історії тхеквондо офіційно заявляють, що тхеквондо походить від давніх
корейських бойових мистецтв. Також, на створення системи тхеквондо
вплинули єдиноборства сусідніх країн. Тхеквондо саме старе корейське
бойове мистецтво було об’єднанням бойових стилів боротьби без зброї. Це
мистецтво розвивалося на початку нашої ери на території трьох
конкуруючих корейських королівств Когурьо, Сілла та Пекче.
Хроніка
Старої Династії Чосон описувала події, коли: «люди збиралися кожний рік
на священне місце, де вони насолоджувалися танцем з мечем, стрільбою з
луку, змаганнями тхеквондо та інше», як бачимо навіть у ті дні це
єдиноборство було популярне. З четвертого століття тхеквондо стало
обов’язковим елементом у підготовці воїнів ,і крім того воно мало
широку полярність серед народу. Зображення людей, що займаються
тхеквондо, зберігалися на фресках корейських храмів, у скульптурах того
часу, на монетах та вазах.
Молоді
люди навчалися прийомам, що розвивали силу, швидкість та навики
виживання. Самим популярним з цих методів і було тхеквондо. Тих, хто
демонстрував великі здібності, робили стажерами у новий спеціальний
корпус воїнів, названий Хваранг, що означає «шлях квітучої мужності».
Цих воїнів навчали не тільки воєнним мистецтвам, але й конфуціанській
філософії, історії, буддійській етиці ,кінному спорту. Їх воєнна
підготовка включала широку програму володіння зброєю та бій без зброї –
тхеквондо. Їх головними принципами були: послухання, синівська повага
батька, правосуддя, щедрість тощо.
Не
зважаючи на стародавню історію корейських традиційних єдиноборств, вони
практично зникли у часи Династії Чосон (1392-1910). Корейське
суспільство стало жорстко централізованим під впливом конфуціанства, в
якому бойові мистецтва сприймалися негативно. Традиційні бойові
мистецтва, такі як тхеквондо, були збережені тільки для спеціального
військового використання.
У
1910-1945 роках Корея була окупована Японією. Колоніальний режим
проявлявся, наприклад, у цілеспрямованому придушені національних
елементів у всіх сферах культури – від поезії та змісту шкільної освіти
до символіки та традиційних бойових мистецтв. Загнавши у підпілля
корейські бойові мистецтва на 35 років, японці обірвали у більшості
шкіл процес передачі духовно-містично практики, яка складала сокровенну
суть будь-якої традиційної школи. Вчителі школи тхеквондо були під
постійною загрозою виключення та навіть смерті, що призвело до
виключення цього популярного бойового мистецтва зі святкових ігор.
У
1945 році, коли капітулювала японська воєнна машина та впав окупаційний
режим на території Кореї, поступово почалося національне відродження. У
той час з’явилося багато шкіл, де старі вчителі викладали тільки голу
техніку рукопашного бою.
У
наслідок загострення «холодної війни» та геополітичного протистояння
двох супердержав – СРСР та США Корея опинилась розділеною на дві
держави: Корейську Народно-Демократичну Республіку (КНДР) на Півночі та
республіку Корею на Півдні. В обох державах було встановлено репресивні
диктаторські режими. Як показує практика авторитарні та тоталітарні
режими не терплять вільнодумства, духовну незалежність. Тому влада на
Півночі і на Півдні намагалася обмежити езотеричні традиції бойових
мистецтва та перетворити тхеквондо в спортивний вид, принагідний для
масового фізичного виховання. Саме з цієї причини у Південній Кореї
періодично переслідували майстрів хапки до, кук-сульвон, тхекьон, субак
та інших видів, що не вписувалися в офіційну ідеологію держави. На
Півночі ж їх просто заборонили.
У
той же час Дук-Ки, один з вчителів школи тхеквондо, представив своє
бойове мистецтво перед президентом Південної Кореї під час його дня
народження ,у противага нав’язаному раніше японським окупантами карате.
У 1950 році керівники дев’яти «нових» шкіл, що з’явилися після падіння
японської окупації, об’єдналися для створення єдиного уніфікованого
стилю. Це були школи: Йонмуг-кван, Кандог-кван, Мудог-кван, Одог-кван,
Санмуг-кван, Ханмуг-кван, Чидог-кван, Чханмуг-кван, Чхондог-кван
(«кван» корейською значить «палац»).
Робота
з кодифікації нового стилю очолив 32-х річний генерал-лейтинант Чхве
Хон Хи (у західній транскрипції Чой Хонг Хи), керівник Одог-квана. Тому
саме його називають «батьком» тхеквондо. Цей термін було введено з 1955
року, коли генерал Чхве заявив про створення уніфікованого стилю –
«корейського національного бойового мистецтва тхеквондо».
1961
року Чхве Хон Хи очолив створену їм Корейську Асоціацію Тхеквондо, а у
1966 він відкрив у Сеулі Міжнародну Федерацію Тхеквондо. Але через
шість років, коли генерал Пак Чжон Хи утретє став президентом Південної
Кореї, генерал Чхве у знак протесту виїхав до Канади (в Торонто) та
перевів туди ж штаб-квартиру створеної ним міжнародної організації.
Наступного 1973 року у південній Кореї була створена Всесвітня
Федерація Тхеквондо (ВТФ), яку очолив Кім Ун Йон. Щоб підкреслити
різниця між ІТФ та ВТФ, остання розробила нові комплекси формальних
вправ («пхумсе»). 1980 року ВТФ була визнана Міжнародним Олімпійським
Комітетом, ввійшовши тим самим в програму Олімпійських ігор.
Після цього
у Південній Кореї почався процес переходу тхеквондистів з ІТФ до лона
ВТФ. Особливо широких масштабів він набув після 1984 року ,коли стало
зрозуміло, що на Олімпійських іграх змагання будуть проводити за
правилами ВТФ. Генералу Чхве та його федерації в результаті втрати
кадрів та економічної слабкості прийшлося шукати підтримку у
комуністичної влади Північної Кореї. Сьогодні ВТФ має філіали у 118
країнах світу, в тому числі у країнах СНД та Східної Європи.
Організація нараховує у своїх лавах біля 25 мільйонів спортсменів, в
тому числі більше, ніж півтора мільйони у самій Республіці Корея.
Штаб-квартира ВТФ знаходиться у Сеулі, у величезному центрі, відомому
під назвою Кукківон.
114-та Сесія МОК підтвердила обов’язковість включення тхеквондо ВТФ до програми Олімпійських ігор 2008 р. у Пекіні
текст скачан с http://ftu.com.ua/history
